Спасибо всем, кто присоединился к нашему клубу. Благодаря Вам на страницах сайта появились произведения новых авторов. Хочется, чтобы наш круг стал еще шире, а значит и интереснее для всех участников, желанных гостей нашего клуба. На сайте появился новый фотораздел. Размещайте свои фотографии. Присылайте свои предложения по улучшению работы клуба. Не забывайте оставлять комментарии. До встречи. Ваша Полина Овчинникова.
Федя визирнув із-за кущів зненацька. Я саме сиділа на високому порозі нашої хати, на його найвищому щабельці і розмірковувала собі, скільки ж мені ще треба рости, аби ноги діставали хоча б до третього зверху. Виходило, що коли мені зараз вже п’ять, а я досягаю другого, навіть ноги в колінах підгинаються, то не так вже й довго!
Немає в світі такої людини, яка б не боялася лікарні! А тьотя Келя, наша поштарка, її не боїться. Хоча б кожен на її місці обминав ту лікарню десятою дорогою, каже сусідка баба Марфа. І оповідає.
- Баба Текля вмерла, баба Текля…. – пішло по селу. Всі – бігом до тьоті Дуні і дядька Василя. Тут вже й фельдшер, щоб справку дати, що нежива. Людей збіглося! І ми, дітвора, теж тут. Бо без нас на селі не обходиться жодне весілля і жоден похорон. Нам і страшно, і подивитися хочеться на того мерця… А як усі голосять, то ми – найголосніше, так боїмося чогось, а чого – самі того не знаємо. А фельдшер, він знає про людину все. Ось і зараз – бере та й каже: - Я не можу вам дати такої справки, бо вона не покійниця. Вона дихає.
За селом, за Новорозовкою – Новогоянський ліс, прямісінько через криву балку від виноградників. Вище села, нагорі - степ скільки око баче, а стежка від цілини, де випасали корів, якраз через поле пшениці пролягла.
Трасса на Одессу, проезжаем одно из сел. Вдоль спуска - согбенная женщина в платке, завязанном узлом на лбу, в обхват головы, старательно выдергивает придорожную траву. И так – почти ежедневно. Одна и та же картина. Год, второй, третий… Любопытно. Останавливаемся, здороваемся, знакомимся.
