 |
Ножиці
Із добірки оповідань «Перша сторінка»
Немає в світі такої людини, яка б не боялася лікарні! А тьотя Келя, наша поштарка, її не боїться. Хоча б кожен на її місці обминав ту лікарню десятою дорогою, каже сусідка баба Марфа. І оповідає. Колись тьотя Келя так сильно занедужала, що її відвезли до райцентру, а там у великій лікарні, розташованій на горі – у кількох будинках, де безліч лікарів і їхніх помічників, зробили справжню операцію. Що то була за операція, баба Марфа точно не знає, мабуть, що апендицит, що ж іще може бути! Далі цього надзвичайно вченого слова її пізнання з медицини не йшли. Але ж слухайте далі! Виходить наша тьотя Келя з лікарні ніби вже здорова та й дибає собі до траси, щоб сісти на котовський автобус, що йде на Дубосари мимо повороту на наше село. Чекала там чи ні, але ж всунулася все ж до того автобуса і вже їде. І вона ще в отій давці – бо люди їхали мов оселедці в діжці, так їх було набито, - вона щось занемогла ізнов. Закололо, запекло, ніби й не було у жінки ніякої там операції! Але впасти, слава богу, вона не змогла, бо з усіх боків її тісно прижимали. Випала вона вже, коли той автобус таки зупинився на трасі й треба було виходити, щоб до нашої Гулянки дібратися ще кілометрів кілька.
Тьотя Келя рушила було йти пішки – через Платоново навпрошки до нашого села. Але не змогла й кроку ступити! Щось так різало і крутило їй у кишках!
Вона докульгала до снопів із сіном і пристроїлась перепочити й перечекати, аби той біль улягся та й пройшов.Та нічого подібного! А якраз до Красних Окон, нашого райцентру, їхала колгоспна машина, і її підібрали та й відвезли знову ж таки до лікарні. Там не довго думали – й кладуть її на стіл! І знову ріжуть! І що, ви думаєте, знайшли, коли залізли до її живота? Ножиці… Ось так, каже баба Марфа, буває, коли медики роззявкуваті трапляються. Це б коли я зварила, додає вона, борщ своєму Никифорові, а у каструлі ножа забулася і йому отаку залізяку в тарілку кинула! Що би він мені зробив? Не знаю…
А ми здогадувалися, що саме. Бо дід Никифор частенько ганяв бабу по подвір’ї, а один раз вона навіть на дерево сховалася від нього. Мабуть, дещо подібне було і у її практиці…
Поліна Овчинникова |
 |
